дієслова в англійській мові

Дієслово (verb) є частиною мови, яка позначає дію або стан. У залежності від того, яке значення має дієслово і чи має взагалі, а також яку роль виконує в реченні, всі дієслова англійської мови можна розділити на три групи: змістові дієслова (notional verbs), службові (semi-auxiliary verbs) і допоміжні (auxiliary verbs).

У змістових дієслів є лексичне значення, а в реченні вони є простим дієслівним присудком. Службові дієслова лексичного значення позбавлені, а в реченні вживаються лише як частина складеного іменного або дієслівного присудка. Більш детально ми поговоримо про допоміжні дієслова в англійській мові.

Які бувають допоміжні дієслова в англійській мові?

У допоміжних дієслів в англійській мові немає ніякого лексичного значення. Ці дієслова використовуються лише спільно зі змістовими дієсловами для створення складених (аналітичних) форм.

Ось найпоширеніші дієслова:

to be (am, are, is, was, were, been)
to do (do, does, did)
to have (have, has, had)
shall (should)
will (would)

Дієслово to be в певних формах використовується для утворення простого теперішнього (Present Simple) і минулого часів (Past Simple). Вибір форми цього дієслова в зазначені часи залежить від числа та особи підмета. Am – для 1 особи, од.; are – для 1 особи мн., 2 особи од. та багато інших., 3 особи мн.; is – для третьої особи од. У минулому часі was використовується для однини, а were – для множини. Він є частиною складеного присудка в теперішньому, минулому і майбутньому тривалому часах (Present Continuous / Past Continuous / Future Continuous). Приклади:

She is at the hospital now. – Зараз вона в лікарні.

We were next to your house yesterday. – Учора ми були поруч з твоїм домом.

I am working at the moment. – У даний момент я працюю.

Таке допоміжне дієслово в англійській мові, як to do має три форми: do / does / did. Форма does використовується з третьою особою однини, в інших випадках вибираємо do. Це стосується простого теперішнього часу – Present Simple. У простому минулому часі – Past Simple – використовуємо тільки дієслова did. Це допоміжне дієслово потрібне для утворення питальних і заперечних речень в перераховані часи. Приклади:

She doesn't do her work thoroughly. – Вона не виконує свою роботу ретельно.

You did not find a way out. – Ти не наш вихід.

He does not feel good. – Він відчуває себе погано.

Допоміжне дієслово to have володіє трьома формами: have, has, had. Це дієслово використовується для утворення складових форм теперішнього, минулого і майбутнього перфектних часів (Present Perfect / Past Perfect / Future Perfect) і таких же перфектних тривалих часів в англійській мові (Present Perfect Continuous / Past Perfect Continuous / Future Perfect Continuous). Форма have потрібна для всіх осіб і чисел, крім третьої особи однини. У цьому випадку застосовуємо форму has. Це все в теперішньому часі. У минулому – форма had для всіх. Приклади:

He has just written the letter. – Він тільки що написав листа.

We had finished building this house when they came. – До їх приходу ми вже закінчили будувати будинок.

Допоміжні дієслова в англійській мові, а саме shall і will, потрібні для утворення майбутніх часів в англійській мові. Мова йде про простий, тривалий, перфектний, перфектний тривалий часи (Future Simple, Future Continuous, Future Perfect, Future Perfect Continuous). В даний час допоміжне дієслово shall практично не вживається, а раніше воно використовувалося з займенниками 1 особи як однини, так множини. Форми should / would потрібні в реченнях, що дотримуються правила узгодження часів. Приклади:

My father will come in two days. – Мій батько приїде через два дні.

We shall be cooking tomorrow. – Завтра ми будемо готувати.

A friend of mine told me he would read this book at the weekends. – Мій друг казав, що буде читати цю книгу на вихідних.

Допоміжні дієслова в англійській мові не численні, але знати їх треба обов'язково, тому що від них залежить утворення і вживання часів цієї мови

Аналітична форма наказового способу

Спостереження над граматичними формами, що містять спонукання до дії, показують, що паралельно з ядерними і периферійними дієслівними формами, які виражають спонукальну модальність у всій різноманітності її відтінків, існують такі, котрі відрізняються від вищезгаданих певними граматичними елементами і не впливають на системне значення форми. Їх, на нашу думку, слід віднести до варіантних.

В англійській мові в системі наказового способу це форми you say, let you say, do say.

Поняття «варіанта», як відомо, тісно пов’язано з поняттям «норми» у мові, тобто з існуванням певних постійних правил вживання якоїсь граматичної одиниці. В кожній мові, на кожному етапі її розвитку відпрацьовуються і встановлюються правила вживання тих чи інших граматичних форм для вираження певних категоріальних системних значень. Проте іноді під тиском загальної системи із однієї малої системи в іншу проникають такі граматичні елементи, які не притаманні, не характерні для нормованих зразків даної категорії (в нашому випадку you, do, let you в сполученні з дієсловом в інфінітиві без частки to). Не впливаючи на граматичне значення і на зміст, такі елементи, що називаються диферентами, можуть виділяти, підсилювати або послаблювати категоріальне значення форми, або змінювати відтінки його значення. Введення диферента сприяє зміцненню емоційно-експресивних відтінків або перенесенню логічного центру висловлювання. Форми такого типу слід кваліфікувати як системні варіанти.

Варіанти виникають й іншим шляхом, наприклад, при паралельному співіснуванні основних категоріальних форм і форм, які історично збереглись у мові. Вони відносяться до історичних.

У мові одночасно з нормативними зразками нерідко існують і діалектні форми, які виражають таке ж категоріальне значення. Ці варіанти слід розглядати як діалектні.

Питання про варіанти тісно пов’язано з питанням синонімії граматичних форм, проте не тотожне йому. Поняття граматичних синонімів здається нам більш широким порівняно з поняттям граматичних варіантів. При вираженні певного категоріального значення різними граматичними формами, які знаходяться в однаковій дистрибуції, їх слід класифікувати яксинонімічні. При вираженні граматичного значення однаковими граматичними формами, які відрізняються лише якимись диферентами, що не впливають на системне значення форми, їх необхідно вважати варіантними.

При розгляданні варіантних форм, природно, виникає питання їх стилістичної диференціації. Чи є варіантами ті співвідносні з парадигматичними формами сполучення, які мають стилістичні відмінності? Ми вважаємо, що так. Проте не всі мовознавці дотримуються цієї точки зору. Деякі стверджують, що за наявності семантичних та стилістичних розбіжностей слід говорити про синтаксичну синонімію (Д. С. Станішева). Інші (О. І. Шендельс, Д. І. Семенюк, З. Д. Попова) підкреслюють, що наявність тільки стилістичних відмінностей не завадить включенню таких форм до варіантних.

Варіантні форми не мають ні семантичних, ні категоріальних відмінностей. Зміни простежуються лише у відтінках значення і в силі його виразності. Стилістичні нашарування при цьому, природно, не впливають на системне значення даних форм.

1. Варіант імператива з вираженим суб’єктом дії

В системі відмінювання англійського дієслова в дійсному й умовному способах обов’язковим є вираження мовними формами суб’єкта дії. Це зумовлюється малою кількістю дієслівних флексій, які звичайно сприяють співвіднесенню дії з тією або іншою особою.

Ситуація прямого звертання виключає необхідність вираження особи при дієсловах у наказовому способі. Сама форма визначає як категоріальне значення, так і особу, якій адресується спонукання. Проте з метою логічного виділення суб’єкта дії останній виражається в мові. Таким чином з’являється варіант ядерної форми say — you say.

З одного боку, виникнення даних форм пов’язано з впливом системи дійсного й умовного способів, в яких суб’єкт дії, як правило, виражений. Це зумовлює можливість появи вираженого суб’єкта при формах наказового способу. З іншого боку, вираження суб’єкта при формах наказового способу пов’язано з необхідністю логічно виділити даний суб’єкт дії або протиставити його іншій особі в процесі спілкування у зв’язному мовленні, тобто в синтагматиці. Варіанти такого типу слід кваліфікувати як синтагматичні, системно мотивовані, з диферентом you. Суб’єкт дії при дієслові в наказовому способі може виражатися не тільки займенником you, але й іншими частинами мови: іменником, іншим займенником, числівником.

2. Варіанти імператива з диферентом — дієсловом do

До системних, стилістично мотивованих варіантів ми відносимо спонукальні форми типуdo say. В період, коли інтенсивно розвивались аналітичні форми в англійській мові, а негативні форми часів Indefinite починали утворюватися за допомогою допоміжного дієслова do і негативної частки not, стверджувальні форми також почали вживатися з цим дієсловом без вираження емфази, як це спостерігається у сучасній англійській мові. З плином часу допоміжне дієслово do припинили вживати у стверджувальних формах, тому що при вдосконаленні граматичної будови мови ці форми, які нічого не виражали, вийшли з ужитку. Проте стверджувальна форма do не щезла з мови безслідно. Вона набула нового звучання, прийнявши на себе функцію підсилювача граматичного значення того дієслова, з яким вона вживається.

В сучасній мові дієслово do використовується як емфатичний засіб лексики. Спустошене дієслово do вживається також і з формами імператива, надаючи їм експресивного характеру, міняючи відтінки категоріального значення, підкреслюючи інтенсивність волевиявлення. Така граматична форма do за своєю функцією корелює з лексичними підсилювачами please, just та ін. Проте це — суто граматичний засіб підсилення граматичного значення. Включення даного підсилювача в спонукальну структуру відбувається під тиском системи в плані діахронії. Використовується цей засіб у стилістичний шлях, з одного боку, і з метою посилення граматичного засобу, — з другого. Виключення дієслова do із спонукального вислову не змінить системного категоріального значення основної форми, проте послабить виразність вислову, змінивши його експресивно-стилістичну тональність.

Імперативні форми з дієсловом do передають різні модально-спонукальні відтінки: благання, прохання, умовляння, наказу тощо. Поряд з цим в них виражається ціла гама найтонших відтінків суб’єктивної експресії: роздратування, переконування, умовляння тощо. Відсутність емфатичного диферента do значною мірою позбавила б спонукальні висловлювання емоційно-експресивної насиченості та емфази.

3. Варіант імператива з диферентом let you

В діалектах, переважно в ірландському, в народному, розмовному мовленні для вираження спонукання використовуються сполучення let you + інфінітив. Варіанти такого типу виникають, очевидно, під впливом аналітичних форм з let, що реалізуються в ситуації непрямого звертання.

Частіше за все прості форми і форми з let you просто чергуються і не мають ніяких відмінностей. Проте в деяких випадках сполучення з let вносять у граматичне значення імператива суб’єктивні відтінки настійності, обов’язковості виконання дії.

Варіантні форми наказового способу, як показав досліджений матеріал, мають різну ємність і неоднакову частоту використання. Так, варіанти із займенником you досить широко використовуються в мові (7%), особливо в розмовному народному мовленні. Форми з дієсловом do вживаються дуже рідко, хоча не мають ніяких обмежень лексичного характеру. Сфера використання сполучень з let you — діалекти та народне мовлення. Всі варіантні форми мають певні стилістичні відмінності.